Казка про Сніговика
З сірого, похмурого неба падав сніг. Білий-білий! Весела юрба бігала по двору, бавилася у сніжки. Аж ось над двором пролунало: - Хлопці, а давайте зробимо сніговика!!!
Гвалт ущух. Хлопці взялися до роботи і незабаром посеред двору стояв невеличкий Сніговик, дуже гарний і чипурненький. Замість рук - гілки, очі - блакитні кришечки від пляшок, ніс - морква, замість рота - маленька гілочка.
- Не вистачає відерця на голову, - відказав один хлопчик.
- Немає часу. Треба вже йти додому. Готуватися до свята. Це вже завтра щось придумаємо, - відказав йому старший братик. І дітки потороху порозходилися по домівках, а Сніговик сам-один залишився посеред осиротілого без дитячого гвалту та сміху двору. Несчувся він, як настала новорічна ніч. В кожному вікні відчувалося свято, світилися ялинки, сміялися люди. А Сніговик ставав сумнішим і сумнішим.
Аж раптом щось зачепилося за його руку.
- Що це? - здивовано дивився на свої гіллячки Сніговик. Здивовано бо, по-перше, він міг ними рухати, а по-друге, в правій гільці у нього було невеличке відерце.
- Як що? Подарунок! Новий рік же! - усміхнувся в сиву бороду Дід Мороз і одягнув відерце нашому білому другові на голову - Дванадцята година. Час казки! Допоможеш мені подарунки дітям порозносити?
- Допоможу! А можна?
- Звичайно! А то Снігуронька моя забарилася. Мені край потрібен помічник! Бери мішок. Ходімо!
Вони почали заходити по домівках. Непомітно клали подарунки під ялинки. І йшли далі.
От і випало нашому Сніговікові розносити радість тим, хто нещодавно подарував йому життя...
Коли вранці хлопчики вибігли на вулицю з відерцем для Сніговичка, то зупинилися, як вкопані:
- Дивіться! Хтось вже надів йому відро!
- Мені здається, вчора він не посміхався!
Дійсно, Сніговик, дивлячись на своїх маленьких друзів, тихенько посміхався. Він добре знав, що Новий рік - це час, коли трапляються неймовірні дива.
Читать полностью: http://h.ua/story/245493/#ixzz2eIBnq07O
Як Ведмежатко Новий рік зустрічало Олена Новик
Ця неймовірна, але правдива історія трапилась в одному засніженому лісі. Якраз перед Новим роком.
Маленьке Ведмежатко спало у своєму ліжечку під теплою ковдрою, яку Мама-ведмедиха зробила ще восени з пахучих лугових квітів і зеленої травички. І снилися йому солодкі сни... Ведмежа посміхалося і посмоктувало свою лапку. Звісно ж, йому снився мед.
Аж заворушилося Ведмежатко. Аж носик залоскотало. Мишко чхнув раз, вдруге і... прокинувся. Меду не було. У віконце світив сріблястий Місяць. Тік-так, тік-так — вистукував годинник. Тато і Мама спали у своїх ліжках і нічого не чули. А Мишкові дуже кортіло меду...
— Може, мед ще є в дуплі старої липи, де Тато пригощав мене улітку? — прошепотів він, тихесенько відчиняючи двері. — Піду подивлюся, а раптом хоч трішки лишилося. Боженьку, будь ласка, допоможи мені знайти мед...
— Ой-ой-ой, що це? — здивовано вигукнув Ведмедик, побачивши перед собою замість зеленої травички щось біле, пухнасте, ще й осяяне сріблястими вогниками.
— Не лякайся, Малюк, це випав сніжок, бо зараз зима, — весело підморгнув із зоряного Неба Місяць. — А я підсвічую, сніжок і тому він такий блискучий.
—Але я все рівно хочу меду. — пробурчав Ведмедик і подибав до знайомого дупла.
Він ще не знав, що Бджілки, як і Ведмеді, взимку сплять.
Але що це? З лісової галявини чувся веселий гомін, пісні.
— Що за дивина! Чому це звірята галасують? Довкола сніги, ніч, а їм веселощі, — дивувався Мишко, заховавшись за пухнастим білим Кущем.—А Ялинка як гарно прибрана різнобарвними іграшками, гірляндами, та ще й виблискує проти Місяця.
— Погляньте, подивіться, хто до нас на свято прийшов. — Це Білочка побачила Ведмежа і, схопивши його за лапку, потягла до гурту.
Такого Малюк ще не бачив. Звірята співали, танцювали, веселились. А які кумедні маски! У Лисички — мурашка, у Вовчика — сонечко, у Білочки— жабка, у Їжака — кіт, у Зайчика — черепаха.
— Новий рік! Новий рік! —співали звірята. — Дідусю Морозе! Де ти? Ми вже тебе зачекались!
— Ого-ого-ого-о-о-о! — залунало верхів’ям дерев. — Я вже близенько!
—Це наш добрий Дід Мороз, — закричали звірята, танцюючи довкола новорічної ялинки.
І ось на святкову галявину виїхав на золотих санях Дід Мороз з величезним мішком подарунків.
Вистачило на всіх. Білочка отримала горішки, Лисичка — цукерки, Вовчик — пряники, Козенята – по капустинці, Зайчик – морквинку, Їжачок – яблучка. А Ведмежаткові дістався глечик меду.
— Який гарний сон мені наснився. Та ще й справдився. Спасибі Бозі,— пробурмотів Мишко.— Піду тепер у своє тепле ліжечко спати до весни.
Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець.
|
